|
1 Класи і номенклатура неорганічних сполук Розділ хімії, який вивчає кількісний склад речовин і кількісні відношення (масові, об’ємні) між реагуючими речовинами, називається стехіометрією. Відповідно, розрахунки кількісних відношень між елементами у сполуках або між речовинами у хімічних реакціях, називаються стехіометричними. Такі розрахунки базуються на основних законах хімії, а саме, законі збереження маси речовини, законі сталості складу речовини, законі кратних відношень, законі об’ємних відношень Гей-Люсака та законі Авагадро. Сучасна номенклатура неорганічних речовин Головним завданням номенклатури є створення систематичних раціональних назв хімічних речовин. Назви повинні якомога повніше описувати склад і будову речовини, а також, за можливості, її хімічну природу, виконувати роль службової мови інформаційних систем на базі сучасних комп’ютерних систем. Єдині правила для створення назв речовин розроблені Комісією з номенклатури Міжнародної Спілки Чистої та Прикладної хімії (IUPAC). Назви більшості елементiв походять від латинських назв. Наприклад: Borum – Бор, Natrium – Натрiй, Kalium – Калій, Magnium – Маґній, Chlorum – Хлор, Phosphorum – Фосфор, Iodum – Йод. Систематичні назви елементів, які необхідно використовувати, наведені в додатку Б. Елементи, що у вигляді простих речовин були відомі давно (залізо, срібло, золото, мідь, пізніше ртуть, азот, вуглець тощо), у кожній мові отримували штучні назви, які не походять від латинських. У той же час вимова символів елементів-металів у західнослов'янських мовах, зокрема, в українській, традиційно відповідала їх латинській назві: Cu – купрум (Cuprum), Ag – арґентум (Argentum), Fe – ферум (Ferrum), Pb – плюмбум (Plumbum), Au – аурум (Aurum) тощо. Тому УНКоХіТерН cхвалила уніфікувати цю практику терміноутворення, поширивши її на назви самих елементів. Замість невдалих термінів, таких як миш'як, кремній, сурма, вісмут, марганець, вживають міжнародні, латинські за походженням назви Арсен (As), Силіцій (Si), Стибій (Sb), Бісмут (Bi), Манґан (Mn). Паралельно можна використовувати і традиційні українські назви для таких елементів як Водень, Азот, Кисень, Сірка, Нікель тощо. Назви простих речовин пишуть з малої літери. Називаючи простi речовини, можна надавати перевагу традицiйним назвам елементiв, що їх утворили, наприклад: водень, кисень, залiзо, мiдь, манґан, цинк, вуглець, азот, ртуть тощо. Якщо число структурних одиниць невизначене, то використовують префiкси полi- та цикло-. Приклад: S8 – цикло-октасульфур, цикло-октасірка; Pn – цикло-полiфосфор. Для твердих полiморфних модифiкацiй можна використовувати їх позначення грецькими лiтерами, а також використовувати назви за одною з ознак: кольором, кристалiчним станом або кристалiчною структурою. Наприклад: α-Fe – альфа-залiзо; α-Sn – α-станум, α-олово, сірий станум; β-Sn – β-станум, β-олово, білий станум; γ-Sn – γ-станум, γ-олово, ромбічний (ромб) станум, крихкий-станум; S8 – кристалiчна сiрка. Згідно з ДСТУ 2439-94 можна вживати також традицiйнi для української мови назви, наприклад, алмаз, графiт, озон. Номенклатура оксидів. Назви оксидiв можна будувати за допомогою латинських та грецьких числових множників (множних префіксів): 1 – (моно-(ген-); 2 – ди-(ді-); 3 – три-; 4 – тетра-; 5 – пента-; 6 – гекса-; 7 – гепта-; 8 – окта-; 9 – нона-; 10 – дека- і т.д., закiнчення завжди зберiгається); Спочатку називають числовий множник атома металу чи неметалу, що утворює оксид, потім – систематичну назву цього атома в називному вiдмiнку, далі називають числовий множник атома Оксиґену і насамкінець додається слово "оксид". Наприклад: N2O5 – динітроген пентаоксид; Al2O3 – діалюміній триоксид. Якщо елемент утворює лише один оксид, то назва його може складатися лише з назви елемента та слова оксид: BaO – барій оксид; ZnO – цинк оксид. Сполуки, що містять угрупування О22-, О2- та О3- називають відповідно: К2О2 – калій пероксид, КО2 – калій надпероксид, КО3 – калій озонід. Сполуки оксигену з флуором (фтором): ОF2 –оксиген дифлуорид, О2F2 – диоксиген дифлуорид. Номенклатура основ. Назви основних гiдроксидiв, як i оксидiв, можна будувати, використовуючи числові множники. Наприклад: Fe(OH)2 – феpум дигідpоксид, Ca(OH)2 – кальцій дигідроксид; Sr(OH)2 – стронцій дигідроксид; Ba(OH)2 – барій дигідроксид. Якщо метал утворює тільки один основний гiдроксид, то назви таких гiдроксидiв утворюються з назви катioна i слова "гiдроксид" :LiOH – лiтiй гiдроксид; KOH – калiй гiдроксид; CsOH – цезій гідроксид. Якщо у складі сполуки, крім гідроксид-іонів є ще й оксид-іони, то в назві перелічують обидва аніони з відповідними числовими префіксами: CrO(OH) – хром(Ш) гідроксид оксид; Fe3O2(OH)5 – триферум пентагідроксид діоксид. WO(OH)3 – вольфрам тригідроксидмонооксид, VO(OH)2 – оксованадій (IV) дигідроксид. Номенклатура кислот. Кислоти мають назви двох типів – тривіальні (традиційні) і хімічні (систематичні, раціональні). Перші вживаються у промисловості, сільському господарстві, торгівельній мережі, в побуті (наприклад, H2SO4 – сірчана кислота, HNO3 – азотна кислота, H3PO4 – ортофосфорна кислота, HCl – соляна кислота), другі – здебільшого в науковій і навчальній літературі. Проте чіткого розподілу сфер їх вживання немає. Систематичнi назви складаються з двох слiв. Перше слово вiдображає наявнiсть атомiв Гiдроґену. Кислотнi атоми Гiдроґену називають "Гiдроґен". Якщо необхiдно, то застосовують числовi множники: моно-, ди-(ді-), три- , тетра- , пента i т.д. Друге слово – це назва анiона. Назви одноелементних анiонiв складаються з коренiв латинських назв елементiв (iнодi скорочених) із суфiксом -ид (-ід) та групової назви "iон", що пишеться через дефiс: F– –флуорид-iон. Складні Оксиґенвмісні аніони називаються в такій послідовності: числовий множник атома Оксигену (ди-, три-, тера- і т.д.), далі слово "оксо", і в кінці – до кореня латинської назви центрального атома додається суфiкс –ат. Наприклад: H2SeO3 – дигідрогентриоксоселенат; H2SO4 – дигідроген тетраоксосульфат, HMnO4 – моногідрогентетраоксоманганат; HNO3 – гідроген триоксонітрат. Для деяких кислот комісія IUPAC дозволяє використання традиційних назв, наприклад, Н2SO4 – сірчана, H3PO4 – фосфорна (ортофосфорна), HPO3 – метафосфорна, HNO3 – азотна та ін. Для водних розчинів галогеноводнів та інших можна зберегти традиційні назви: HCl – хлороводнева кислота, хлоридна або соляна; HBr –бромоводнева кислота або бромідна; HCN – ціановоднева кислота або ціанідна; HN3 – азидоводнева кислота або азидна. Номенклатура середніх солей. Назви солей легко утворюються з назв катіонів і аніонів, застосовуючи числовi множники: Hg2CrO4 – димеpкуpій хpомат(VI); димеpкуpій(I) хpомат(VI); Al2(SO4)3 – діалюмiнiй трисульфат(VI). Номенклатура кислих солей. Кислі солi багатоосновних кислот називаються так, як i середнi, але з додаванням до назви анiона слова "гiдроґен", якщо треба, то з числовими множниками: NaHSO4 – натрiй гiдроґенсульфат(VI); Ba(HSO3)2 – барiй гiдроґенсульфат(IV); (NH4)2HPO4 – діамоній гiдроґенфосфат(V). Номенклатура основних солей. Основнi солi (гiдроксидо- та оксидосолі) можна називати як подвiйнi солi, вважаючи ОН– та О2– за гетероанiони. Аніони перелічуються в алфавітному порядку. Приклад: Fe(OH)SO4 – феpум(III) гiдроксид сульфат(VI); Al(OH)SO4 – алюмiнiй гiдроксид сульфат(VI); Bi(NO3)O – бiсмут(III) нiтрат(V) оксид; Sb(NO3)O – стибiй(III) нiтрат(V) оксид; SbOBr – стибiй(III) бромiд оксид; (CuOH)2CO3, Cu2CO3(OH)2 – дикупрум(II) дигiдроксид карбонат; CaCl(OH) – кальцій гідроксид хлорид. Номенклатура подвійних солей. У назві подвiйних солей катiони перераховуються в алфавітному порядку (порядок назви солi може вiдрiзнятися вiд порядку запису формули). Наприклад: KAl(SO4)2 – алюмiнiй калiй дисульфат(VI); NH4Fe(SO4)2 – амонiй феpум(III) дисульфат(VI); K2NaPO4 – дикалiй натрiй фосфат(V); LiNaKPO4 – калiй лiтiй натрiй фосфат(V); NaNH4KPO4 – амонiй калій натрiй фосфат(V); KCr(SO4)2 – калiй хром(III) дисульфат(VI). Змішані солі – солі, до складу яких входить один катiон металу або одна металоподiбна група атомiв, але два рiзних анiони, називаються змiшаними, наприклад: Al(NO3)SO4, Cr(NO3)SO4. Формули змiшаних солей записуються i читаються в алфавітному порядку: Al(NO3)SO4 – алюмiнiй нiтрат(V) сульфат(VI); Bi(NO3)SO4 – бiсмут(III) нiтрат(V) сульфат(VI); Cr(NO3)SO4 – хром(III) нітрат(V) сульфат(VI); Fe(ClO4)SO4 – феpум(III) сульфат(VI) хлорат(VII). Номенклатура комплексних сполук будується за тими ж принципами, що й назви простих, але враховується їх хімічна природа: – сполуки, що містять комплексні катіони - [Ag(NH3)2]Cl – діамінаргентум (І) хлорид, [Cu(NH3)4](OH)2 – тетраамінкупрум (ІІ) дигідроксид; – сполуки, що містять комплексні аніони – Na[Al(OH)4] – натрій тетрагідроксоалюмінат, K3[Fe(CN)6] – калій гексаціаноферат (ІІІ), K4[Fe(CN)6] – калій гексаціаноферат (ІІ), – нейтральні комплекси – [Ni(CO)4] – тетракарбонілнікол, [Cr(H2O)3F3] – трифлуоротриаквахром (ІІІ). Тривіальні і стандартні назви деяких неорганічних сполук – див. Додаток Г. Контрольні завдання
|