8.4 Вітаміноподібні сполуки

Вітаміноподібні сполуки відносяться до біологічно активних сполук, що виконують різні і різноманітні функції в організмі. Їх можна розділити на декілька груп (таблиця 8.9).

Орієнтовні величини потреби людини в цих харчових речовинах наведені в таблиці 8.10.

Таблиця 8.9 – Вітаміноподібні сполуки

Таблиця 8.10 – Орієнтовна добова потреба людини у вітаміноподібних сполуках, споживання яких офіційними нормами не регламентується.

Вітамін Р посилює біологічний ефект вітаміну С, зменшує проникність капілярів, має антиаритмічний, антигіпертензивний, антиоксидантні та інші властивості. Термін "вітамін Р" об’єднує групу біологічно активних сполук рослинного походження, що називаються біофлавоноїдами.

Біофлавоноїди є одним з основних компонентів продуктів рослинного походження. Відомо приблизно 5000 природних флавоноїдів. Р-вітамінні властивості проявляють флавонони (гесперидин, еріодиктинол), флавоноли (рутин, кверцетин, кверцитрин, ізокверцитрин, мірицетин), халкони, дигідрохалкони, катехіни, антосіанини, лейкоантоціани, кумарини, бензофенони і галова кислота.

Біофлавоноїди – це група речовин, здатних укріплювати, підтримувати еластичність стінок капілярів, знижувати їх проникність. Речовини з Р-вітамінною дією приймають участь в тканинному диханні, економлять витрати в тканинах аскорбінової кислоти.

Основними джерелами біофлавоноїдів є (мг/100 г): чорноплідна горобина – 4000, чорна смородина – 1500, шипшина – 680, лимони і апельсини – 500, петрушка – 157, салат – 139 й інші овочі.

Нестача вітаміну Р призводить до підвищення проникності стінок капілярів і появи точкових крововиливів на шкірі, особливо у волосяних мішечків. Р-гіповітаміноз, як правило, поєднується із С-вітамінною нестачею, тому для профілактики Р-гіповітамінозу рекомендуються ті ж заходи, що і для попередження гіповітамінозу аскорбінової кислоти

Холін приймає участь в основних обмінних процесах, передусім в обміні жирів. Холін є необхідним для біосинтезу лецитину, попереджує жирове переродження печінки, тобто належить до ліпотропних речовин. Із холіну утворюється медіатор нервової системи – ацетилхолін, який є необхідним для передавання нервових імпульсів. Є дані про кровотворне значення холіну, його позитивний вплив на процеси росту і опірність організму інфекціям. 

Холін – це сильна основа, добре розчинна у воді.

Джерелом холіну є (мг/100 г): печінка – 630...635, нирки – 310...325, сир – 155...230, нерафіновані рослинні олії – 120...124, бобові – 50...60, сир – 45...48, деякі овочі – капуста, шпинат та ін.

Добова потреба в холіні у дорослої людини складає 250...600 мг. Вона зростає у разі важкої фізичної праці, в умовах підвищеної температури повітря.

Нестача холіну часто супроводжує білкову нестачу, викликає жирове переродження печінки, що призводить до загибелі частини клітин і розвитку цирозу. Дефіцит холіну також може призвести до збільшення вмісту холестерину в організмі, гіпертонії і діабету.

Вітамін В13 (оротова кислота) чинить стимулюючий вплив на білковий обмін (на синтез білків) і процеси росту, сприятливо впливає на функціональний стан печінки.

Основними харчовими продуктами, що містять вітамін В13, є дріжджі, печінка, молоко і молочні продукти.

Нестача оротової кислоти призводить до порушення білкового обміну, синтезу метіоніну, обміну фолацину і перетворень пантотенової кислоти.

Роль оротової кислоти в обміні речовин зумовила області її використання в медицині. Так, вона застосовується у лікуванні гематологічних захворювань, гепатитів і подагрі. Здатність оротової кислоти стимулювати синтез білку використовується у вигодовуванні недоношених немовлят.

Вітамін В15 (пангамова кислота) уперше виділений в 1951 р. Кребсом з ядер кісточок абрикос, потім з паростків рису і рисових висівок.

Пангамова кислота широко розповсюджена в харчових продуктах, у зв’язку з чим і дістала свою назву (від грец. "пан" – усюди, "гамі" – насіння).

Найважливіше фізіологічне значення пангамової кислоти полягає в її ліпотропних властивостях і функції донатора рухливих метильних груп для біосинтезу нуклеїнових кислот, фосфоліпідів, креатину і інших важливих компонентів.

Пангамова кислота покращує тканинне дихання, підвищує використання кисню в тканинах і приймає участь в окислювальних процесах, стимулюючи їх, у зв’язку з чим використовується у випадку гострих і хронічних інтоксикацій.

Параамінобензойна кислота (ПАБК) приймає участь в синтезі фолієвої кислоти. Вона оберігає від інтоксикації препаратами трьох- і п’ятивалентного Арсену і Стибію, а також від отруєнь борною кислотою, бісмутом і ртуттю.

Параамінобензойна кислота досить широко розповсюджена в природі.

Добова потреба в ПАБК не встановлена. За деякими даними складає 2...4 мг. За збалансованого харчування ця потреба задовольняється повністю за рахунок природного вмісту ПАБК в харчових продуктах раціону.

Прояви авітамінозу і токсичності ПАБК не встановлені.

Інозит разом з параамінобензойною і пантотеновою кислотою вважається "вітаміном юності". Як і холін, він допомагає підтримувати в здоровому стані печінку, знижує вміст холестерину в крові, запобігає крихкості стінок кровоносних судин. Особливо активна ліпотропна дія інозиту проявляється у присутності вітаміну Е. Є дані про участь інозиту в регуляції моторної функції шлунку і кишечника.

Випадків інозит-авітамінозу у людини встановлено не було.

Гіповітаміноз інозиту викликає пілороспазм і призводить до зниження рухливості шлунку і кишечника.

Інозит міститься в м’ясі, серці, яйцях, зернових продуктах, зеленому горосі, цитрусових, капусті.

Дорослій людини на добу необхідно 1,0...1,5 інозиту.

Карнітин є необхідним для нормальної функції м’язів і підтримки оптимального фізіологічного стану. Карнітин є необхідним для перенесення жирних кислот в мітохондрії, де відбувається вивільнення із них енергії. За нестачі карнитину невикористані жирні кислоти накопичуються в цитоплазмі і виникає дефіцит енергії, який найбільш є відчутним для м’яза серця і скелетної мускулатури.

У організмі людини карнітин не синтезується, і потреба в ньому забезпечується за рахунок їжі.

Основними джерелами надходження карнітину в людському організм є м’ясо і м’ясопродукти.

Добова потреба в карнітині не встановлена. Підраховано, що з оптимальним раціоном організм людини отримує 250...300 мг карнітину на добу.

Вітамін U (S-метилметіонінсульфоній) – речовина, що сприяє загоєнню виразки шлунку і дванадцятипалої кишки, виявлено уперше в соку капусти Чінеєм в 1948...1950 рр. Надалі встановлена протигістамінна і антисклеротична дія вітаміну U, має також ліпотропну дію.

Вітамін U руйнується за теплової обробки тим більше, чим вона є довшою.

Потреба у вітаміні U не встановлена.

Вміст вітаміну U в харчових продуктах наведений в таблиці 8.11.

Таблиця – 8.11 – Вміст вітаміну U в харчових продуктах

Ліпоєва кислота у вигляді коферменту приймає участь в окислювальному декарбоксилюванні піровиноградної, α-кетоглутарової й інших α-кетокислот, приймає участь в утворенні ацетилкоферменту А.

Ліпоєва кислота широко розповсюджена в природі, але в основному в зв'язаній формі. До харчових джерел відносяться м’ясо і субпродукти, молочні вироби і хлібопекарські дріжджі.

Нестача ліпоєвої кислоти у людини не виявлена.