Вступ

Неорганічна хімія вивчає хімічні елементи, їх прості та складні речовини (крім органічних сполук Карбону), а також закономірності перетворення цих речовин. На даний момент у світі налічується близько 400000 неорганічних речовин.

Історично назва неорганічна хімія походить від уявлення про частину хімії, яка займається дослідженням елементів, сполук, а також реакцій речовин, які не утворені живими істотами. Однак від часів синтезу сечовини з неорганічної сполуки ціанату амонію (NH4OCN), який здійснив у 1828 році видатний німецький хімік Фрідріх Велер, стираються межі між речовинами неживої та живої природи, оскільки живі істоти продукують багато неорганічних речовин, а майже всі органічні сполуки можна синтезувати в лабораторії. Проте розподіл на різні галузі хімії є актуальним та потрібним як і раніше, оскільки механізми реакцій, структура речовин у неорганічній та органічній хімії розрізняються. Це дозволяє простіше систематизувати методи та способи дослідження у кожній із галузей.

Найважливіше завдання неорганічної хімії полягає в розробці та науковому обґрунтуванні способів створення нових матеріалів із потрібними для сучасної техніки властивостями. Теоретичним фундаментом неорганічної хімії є періодичний закон і заснована на ньому періодична система хімічних елементів.

У тексті лекцій знайшли відображення сучасні уявлення про будову речовин та їхні властивості. Особлива увага приділена встановленню зв'язків між будовою речовин та їх перетвореннями в неорганічних системах для різних елементів періодичної системи. У конспекті лекцій спочатку розглядається хімія Гідрогену та р-елементів головних підгруп VII – III груп періодичної системи Д.І. Менделєєва, потім наводиться загальна характеристика металів та розглядаються s-елементи ІА та ІІА груп, далі – властивості перехідних d- та f-елементів. Завершується конспект лекцій описанням хімічних властивостей інертних газів. 

Кожний розділ починається із загальної характеристики підгрупи – аналізу електронної конфігурації, можливих ступенів окиснення та виявлення загальних закономірностей в зміні окисно-відновних та кислотно-основних властивостей сполук, потім наводиться характеристика простих речовин, сполук елементів даної групи. Детальна увага приділяється використанню речовин (яке систематизовано подане за галузями промисловості); біологічній ролі та токсикології. Закінчується кожний розділ переліком контрольних питань для самоперевірки, які допомагають студентам систематизувати та  узагальнити  набуті знання.